Сиди тихо і не рипайся

«Скромніше треба бути, скромніше. Навіщо так волати про свої таланти й успіхи? Щось умієш — роби собі тихенько. Хтось помітить, оцінить, порекомендує — ось як треба. Чом поводишся як вискочка й самозванка?»

Ммм… колись такі слова мене і справді чіпали. Вони гальмували, змушували сумніватися. Я думала: а може, і правда — не варто бути такою зухвалою? Нехай краще інші скажуть. Нехай оцінять і розкажуть.

Тепер я називаю це синдромом «бідолаги» — коли сам собі брешеш і страждаєш від цього.

Психологи кажуть простіше - неконгруентність, коли між тим, ким ти є, і тим, що дозволяєш проявити, — прірва. Коли всередині сила, а назовні — тиша.

• Якщо поетові дано талант, яке він має право не ділитись ним? Йому подарували дар, щоб він дарував далі

• Якщо людині дано мислення реформатора, яке вона має право мовчати? Їй дали зброю, а не клітку.

• Якщо хтось уміє зцілювати словом, ділом, знанням — чи не злочин це, коли він ховає свій талант?

Як інші дізнаються, що ти вмієш, якщо ти цього не показуєш і не говориш про це? Таланти дають не для того, щоб їх закопували.

Так само і з магічними дарами. Тебе не питали, коли дарували здібності. Але якщо не будеш їх реалізовувати, вони знищуватимуть тебе зсередини, як сила, що не має виходу і пожирає свого носія.

Твій талант — це ти і є.

Соромитись своїх здібностей — це соромитись себе. А це вже найгірша форма самозради.

Особисто я пишаюсь собою і тим, як реалізовую свої таланти. Тому говорю й буду говорити про це. Проявлялась і буду проявлятись. Творила і буду творити. Для мене важливо лише це, а не чиясь думка про мене.

А ви… сидіть тихо й не рипайтесь.

Cassandra Voland ⚜️Live