Оце «а я ж казала…»

Через те, що я багато років консультую людей з питань магічного впливу й не тільки, я справді багато чого казала. І продовжую казати. Але дуже часто мене не чують або не хочуть чути. Можливо, тому що я не говорю те, що приємно. Можливо, тому що доводиться озвучувати речі, які болять.

Іноді в мене відчуття, ніби я кричу у вуха з берушами всередині.

А потім стається саме так, як я попереджала. І в цей момент підмиває вимовити оте коротке, солодко-отруйне: «Я ж казала». Кілька секунд боротьби з внутрішнім Джокером стають вирішальними. Або я вмикаю язву і дозволяю собі насолоду від точності прогнозу, або знову слухаю, що від мене хочуть почути тепер.

Особливо показовим це стало на прикладі України. Коли почалося повномасштабне вторгнення у 2022 році, ми говорили, що це початок великої Третьої Світової. Ми - це ті, хто реально щось бачить і розуміє. Яка була реакція світу? Посмішки, скепсис, поблажливе «ви перебільшуєте».

І ви знов не повірите, якщо я скажу, що знала про це ще з 1991. Не деталі, не сценарії — саму неминучість. Чому мовчала? А кому говорити? Особливо в ті часи. Хто послухає підлітка, якщо й зараз не всі готові чути дорослу жінку?

…Можна було б сьогодні всміхнутися й тихо промовити: «Я ж казала…»

Але чомусь зовсім не смішно, бо це не тільки про війну. Не тільки про великі слова на кшталт «Третя світова». Це про готовність чути навіть тоді, коли ще не болить.

Я колись оголосила просту соціальну ініціативу: кожного 15 числа обираю серед заявок одну історію для безкоштовної консультації для тих, хто не може собі цього фінансово дозволити. Хтось написав? Ніхто.

І це дуже показово. Люди часто хочуть допомоги, хочуть підтримки, хочуть змін — але не завжди готові зробити крок. Не завжди готові визнати потребу. Не завжди готові почути. Тому справа не в тому, що я «бачу більше». Справа в тому, що більшість починає слухати лише тоді, коли реальність уже говорить замість мене.

І ось тоді фраза «а я ж казала…» стає абсолютно зайвою.

Пані Воланд | Cassandra Voland ⚜️Live