ЛЮДИ-ПРИБЛУДИ

Поговоримо про оточення?

Я впевнена, що кожен в своєму житті стикався з таким типажем. А, можливо, навіть, є таким сам.

Якщо без сюсю-мусю, то люди-приблуди — це емоційні та соціальні паразити. Вони не мають власного хребта й ресурсів, тому діють за принципом кліща: знаходять донора, присмоктуються до його життя, часу, грошей чи емоцій і сидять там, поки їх силою не відірвеш. У реальному житті ці «приблуди» мають цілком конкретні й дуже впізнавані обличчя:

Професійний альфонс чи утриманка.

Це класична приблуда вищого пілотажу. Він прибивається не до людини, а до її гаманця, квартири, зв'язків чи статусу. Сипле компліментами, симулює неземне кохання, розповідає казки про «тимчасові труднощі з бізнесом» або про те, що його «ніхто не розуміє».

Його завдання — залізти на чужу шию і звісити ноги. Він обертає твій ресурс на свій комфорт, а коли ресурс закінчується, то без жодних докорів сумління знімається з місця і шукає наступного наївного донора.

Нав’язливий «друг»-липучка

Це знайомий, якого ти не кликав у своє близьке коло, але він там чомусь опинився. Ти просто колись проявив до нього ввічливість, а він сприйняв це як дозвіл жити твоїм життям.

Дзвонить без приводу, приходить у гості без запрошення, нав'язується на всі твої заходи й тусовки. Він постійно ниє, зливає на тебе свій ментальний бруд і вимагає безкінечної уваги та співчуття.

У нього немає свого цікавого життя, своїх хобі, своєї цілі. Він затикає внутрішню порожнечу твоїм часом. Якщо ти спробуєш виставити кордони, він одразу увімкне режим жертви: «Ти мене зраджуєш, ти став егоїстом».

Родичі-паразити

Особлива категорія, яка прикривається «кровними узами». Це умовний троюрідний брат чи племінник, який раптом згадав про твоє існування, коли переїхав у твоє місто або коли йому знадобилися гроші.

Селиться у тебе «на два дні, поки знайду роботу» (і живе три місяці), постійно позичає суми, які ніколи не поверне, бо «ми ж сім'я, треба по-родинному допомагати».

Вони абсолютно впевнені, що твої досягнення - це спільне корито, з якого вони мають повне право їсти просто за фактом наявності родинного зв’язку.

Офісний трутень

Колега, який приблукав у команду чи проєкт, але робити нічого не вміє й не хоче. Він професійно імітує бурхливу діяльність. Завжди крутиться біля керівництва, киває головою на нарадах, а реальну роботу тихцем перекладає на інших.

Коли проєкт успішний, він перший біжить отримувати премію та кричати «ми це зробили». Коли факап - його немає, він ні до чого.

Головний треш у тому, що люди-приблуди не мають сорому. Вони харчуються чужою делікатністю, вихованістю та невмінням говорити жорстке «ні». Вони живуть за твій рахунок — емоційний чи фінансовий — і при цьому щиро вважають, що ти їм ще й винен.

Впізнали когось?) Ви задавались питанням, чому ви впускаєте їх у своє життя?

Коли людина добровільно запускає у своє життя приблуду (і найчастіше — саме утриманку чи альфонса), це завжди історія про компенсацію та приховані вигоди.

Тут немає жодного альтруїзму чи «великого кохання». Це чистий, холодний бартер, де один платить грошима чи комфортом, а інший — своїм життям, часом і покорою. Якщо зняти рожеві окуляри, то добровільна згода має низку причин:

1. Тотальний контроль і потреба у владі.

Для таких людей утриманка — це не партнер, а куплений функціонал. Це ідеальний спосіб реалізувати свій комплекс Бога: «Я тебе створив, я тебе й танцюю». Коли ти повністю забезпечуєш людину, вона автоматично потрапляє в підконтрольну залежність. Це прояв небажання будувати рівноправні стосунки.

2. Страх самотності та внутрішня порожнеча.

Дуже часто на утриманців погоджуються люди з великими грошима чи ресурсами, але абсолютно порожні всередині. Їм потрібен живий «аксесуар». Вони чудово розуміють, що їх люблять за гаманець, але готові створювати білий шум задля ілюзії затребуваності.

3. Синдром «Я не вартий кохання просто так»

Людина підсвідомо вірить, що сама по собі, як особистість, вона нікому не цікава, нудна або негарна. Тому вона викладає на стіл свій єдиний сильний козир — ресурс (гроші, статус, квартиру).

4. Соціальні понти («Ярмарок марнославства»)

У певних колах утриманка - це обов'язковий атрибут статусу, як і годинник преміумкласу чи остання модель авто («традиційні цінності»). Головне, щоб її було не соромно показати колегам чи партнерам по бізнесу. Це купівля соціального схвалення: «Дивіться, я успішний самець/самиця, я можу собі дозволити утримувати цей дорогий пасив».

5. Бажання бути «Рятувальником»

Ще один психологічний вивих — синдром лицаря на білому коні. Людина бере бідну, нещасну приблуду із купою проблем і боргів і починає її «рятувати», купуючи речі, оплачуючи квартири й возячи на курорти. Навіщо? Щоб щодня відчувати себе героєм.

Добровільне утримання приблуд — це завжди купівля емоцій за гроші.

А шо приблуда? Приблуда почувається як золота рибка в акваріумі, де їй щодня міняють воду, але регулярно б'ють по склу пальцем, щоб вона пам'ятала, хто тут господар. І часто не лише по склу.

Вона знає, що вона паразит, але заспокоює себе тим, що господар такий самий психологічний каліка, який просто платить за свій улюблений атракціон. В очі вона посміхається і дякує, а за спиною (або в чатах із подругами) поливає «рятувальника» брудом, висміює його ліжко, його звички й щиро чекає, коли зможе тихцем злити його ресурс або знайти жирніший варіант.

Коли це СТАЄ долею?

Хоч це і вибір, у стратегії приблуди є дуже небезпечний термін придатності. Якщо людина паразитує занадто довго (наприклад, 15-20 років), у неї наступає незворотна ментальна атрофія.

- Здатність до самостійності відмирає.

- Професійні навички втрачаються або так і не набулися.

- Мозок звикає функціонувати лише в режимі «просити й підлаштовуватися».

Після певної вікової чи часової межі приблуда вже просто фізично і психологічно не здатна вижити сама. Тоді цей статус стає її остаточною долею, долею викинутої на вулицю старої домашньої тваринки, яка не вміє полювати.

Пані Воланд